Історія Катерини Галушки

2022-09-14
Історії
...

Історикиня за освітою, парамедик за покликом серця. Впевнена у собі, сильна, вольова, талановита - госпітальєрка Катерина Галушка розповіла нам, як вперше потрапила на передову, як зустріла справжнє кохання та як тепер живе . 

Розкажи, як ти стала парамедиком? 

Це сталося зі мною три роки тому. Я мала певну мотивацію долучитися до війни, після того, як певний час пропрацювала волонтером у військовому шпиталі, де багато спілкувалась з військовими. Власне, там і відкрила для себе розуміння, що таке війна і чому вона зараз має для нас таке значення. Бо коли вона почалась, я була 17-ти річною дитиною, яка в принципі мало що могла розуміти. І для себе я шукала варіанти, розглядала контракт в тому числі. І в якийсь момент я просто натрапила на рекламу вишколу госпітальєрів у фейсбук. Там так написали, що вишкіл буде подібний до зони бойових дій, ну я і подумала, що перш ніж підписувати контракт, треба пройти навчання. Я прийшла на семиденний вишкіл, пройшла його. Це було одне з найбільших вражень. Мені все сподобалось. 

Після інтенсивного вишколу Катерина поїхала на свою першу ротацію. Ротацію, яка змінила все. 

Після цієї першої ротації, де я зустріла неймовірних людей, я вирішила, що, по-перше, моє місце в “Госпітальєрах”, тому що тут неймовірні люди. По-друге, я зрозуміла наскільки важливою є робота парамедика, тому що їх реально мало, а вони потрібні. І оскільки толкових парамедиків, якими стають люди завдяки інструкторам в госпітальєрах ще менше, я вирішила лишитися. Стріляти - то трохи не для мене, а бути парамедиком - виявилось, що то моє. 

І хоча Катя постійно каже собі “Стоп” - все ж розуміє, що ще довго буде парамедиком. Адже до початку повномасштабного вторгнення готувалась до березневої ротації на Сході. Але 24 лютого змінило все. 

Я була в себе вдома. Спала. В ту ніч я пізно заснула, тому що в ніч з 23 на 24 ми як завжди з Антоном зв’язалися по відеозв’язку. Ми з ним говорили дуже-дуже довго. Проговорили ми з 19:00 23 лютого  до 02:30 24 лютого. Все було класно, хоча декілька разів нашу розмову переривали. А він говорив: “там, щось дивне відбувається. То танки їдуть, то гради прилітають. Якось трохи аномально”, та останні два тижні на Сході було гаряче. Тому ми й очікували загострення на Сході, а не повномасштабну війну. Наша розмова була дуже тепла. Ми з хлопцем домовились про зустріч в Сєвєродонецьку і я щаслива лягла спати. Та вже о п’ятій ранку мені подзвонили мої посестри з госпітальєрів  зі словами “Катя, ти що спиш? Вставай. У Києві вибухи”. А я кажу, “Чекайте, ви живете на Позняках, там постійно вибухи.” А вони у відповідь “ Ти не зрозуміла - у Києві війна”. 

Я не розуміла, що відбувається, хоча під час розмови з Антоном саме 23 лютого вирішила, що час зібрати тривожний рюкзак. Тому я якраз закупила все необхідне, хоч і не визнавала, що буде вторгнення. Але моя підсвідомість мене до цього готувала. До того ж я хотіла поїхати на ротацію в березні. Але після дзвінка друзів я прочитала повідомлення від Антона, яке прийшло трохи раніше. Він надіслав голосове з фразою -  “Почалося”. Прочитавши новини, я швидко зібрала речі і вже о шостій ранку я була на роботі зі своїми наплічниками, які збирала на березневу ротацію під Маріуполем. 

Свій вибір Катя зробила свідомо, проте батьки довго його не приймали. Як ти сказала батькам, що знову йдеш на схід? 

Своїх батьків я попереджала, що станеться дуже сильне загострення і розпочнеться масований наступ на Сході, бо я не визнавала якщо чесно наступ з Півночі. Але я казала, що раптом що, ви маєте розуміти - я повернуся парамедиком.Тому що, а хто, як не я!?. Батьки були більш-менш спокійні, до 20 чисел березня. Бо до цього часу я була у себе на роботі. А після тато нічого не казав, а мама до травня місяця шукала пояснення, чому я пішла на війну парамедиком. Та після моєї першої ротації (з березня 2022 року) ми відверто поговорили і вони сказали, що пишаються мною.

Саме завдяки своїй силі волі та сильному характеру Катя доводить, що у житті немає нічого неможливого. Та відповідаючи на питання, як вдається справлятися зі своїми емоціями під час надання медичної допомоги військовим, розповідає про пораду, яку дав один фаховий офіцер - “Треба завжди тримати голову холодною та чітко розуміти свій алгоритм дій та мету своєї задачі під час надання допомоги”. У випадку госпітальєрки - це порятунок життя.  

Втім, не дивлячись на відпрацьований алгоритм дій, періодично парамедики зіштовшуються з надто емоційними воїнами, які від легкого поранення можуть довести до сказу навіть найстійкіших госпітальєрів. 

Новий 2022 рік мав стати щасливим для дівчини. Випадкове знайомство змінило змінило її життя.