Історія нашого героя – В‘ячеслава почалася задовго до повномасштабного вторгнення. Він добровільно пішов на контракт після третього курсу університету, задля того аби стати таким, як троюрідний брат. Який став на захист Батьківщини та загинув в Пісках. Після підготовки В’ячеслава розподілили в 95 бригаду у 13 батальйон. Та вже на початку грудня 2017 року сміливі захисники опинились під Авдіївською промзоною. Другу ротацію восени 2018 також розпочали з Авдіївки, але через 1,5 місяці військові змінили локацію. Через захоплення українських кораблів в акваторії чорного моря  їх перекинули на прибережну зону Бердянська та Мелітополя. Там разом зі своїми побратимами наші захисники чекали на висадку ворожого десанту, який тоді так і не висадився.Нині знову війна, та на цей раз повномасштабна. Захисник пригадує, коли прийшов у військкомат, то дуже хотів знову у свою бригаду – ДШВ, щоб разом з ними потрапити на нуль. А саме на прямий контакт з ворогом, зачистки. Але у військкоматі сказали, що автобуси з побратимами вже поїхали, а доправити одного бійця не було можливості, через бої на Житомирській трасі. Та запропонували почекати декілька днів поки знайдуть можливість об’їзду. Втім, чекати В’ячеслав не збирався і попросився в будь-яку бойову бригаду. Тому після швдкого розповілу він опинився в артелеристах. І хоча це не його рід військ, захисник каже, що нині майже всі військові перебувають не у своїх рідних родах військ. Та все ж з оптимізмом у голосі додає, що нині за таких умов треба швидко навчатися новому. А вдома чекають батьки, братик, сестричка та кохана дівчина. Захисник каже, що батько знає його характер та знав – син піде на війну не чекаючи повістки.  Там на передовій у гарячих точках ніколи не знаєш, чого очікувати від ворога. Наш герой каже, що на початку повномасштабної війни – росія відправила до україну внутрішні війська, та нині – це добре підготовлені війська, які були в Сирії, вагнерівці. Як приклад наводить історію – за 15 кілометрів від лінії фронту військові затримали ДРГ з  5 чоловік. ДРГ-шники працювали в ЧВК “Вагнера”, та на нашу територію вони одягли український піксель, мали наші документи, знали паролі та добре розмовляли українською. В’ячеслав каже,не варто недооцінювати ворога, бо він сильний та має більше техніки, особового складу. Найбільше нашим захисникам не вистачає сучасної техніки, а та, яку надають західні партнери – швидко закінчується. За словами захисника – нині армія тримається на волонтерах – “Не було б волонтерів – було б дуже тяжко” додає він. Зараз не можна розслаблятися, а потрібно нарощувати оберти у допомозі військовим- в країні війна. Потрібно зібрати всі свої сили та докласти максимум до перемоги. Замість того, аби купити собі пачку цигарок, краще ці гроші перевести на допомогу армії – наголошує В’ячеслав.