Він народився у Криму. Присягнув на вірність Україні та залишився вірним своїй державі.  Історія командира батальйону БТРГ ХНУПС – Бориса. Розповідаючи свою історію про те, як став на захист держави, каже, що 17 років тому обрав свій шлях, коли це зовсім не було престижно. За ці роки служив зенітно-ракетному полку ЗСУ у Криму. Та після анексії півострова – не зрадив Батьківщині, а перевівся на материк. Після пройшов ДАП, Піски та Вуглегірськ. У 2017 році повернувся з передової до Харкова, де в університеті повітряних сил займався науковою роботою і підготовкою лейтенантів. Повномасштабна війна застала нашого героя на робочому місці. Тож знову взявши до рук зброю він став на захист вже рідного Харкова. Під час розмови зізнається – не дивлячись на військовий досвід –  не очікував, що війна буде настільки масштабною. 24 лютого його кохана дружина та донечки покинули рідну домівку та переїхали в інше місто. Де тепер чекають на Перемогу, яку їхній чоловік і тато здобуває разом з іншими захисниками у російсько-українській війні. Нині окупантів в Харкові немає, однак перша столиця України все ще під постійними ракетними обстрілами. А в деяких населених пунктах області й досі точаться запеклі бої. Борис каже, що наразі його підрозділ займається підготовкою до зустрічі противника. Та додає: “Ворог сильний та підступний. Від нього можна очікувати будь що. Тому єдиний шанс – це фізичне знищення.” Та якби мав можливість опинитися перед путіним, то рука б не дрогнула поставити крапку в російсько-українській війні. Найважливішим для захисників України є підтримка та зброя. Якої так не вистачає на фронті. Особливо новітньої, західних зразків – зізнається Борис. Не дивлячись на відсутність необхідної зброї, сну та елементарних умов для життя – українські військові продовжують стояти на захисті незалежності та суверенітету України.